Основні принципи функціонування розвідки

Т. Авдєєва, студентка ФПвН

 

Вершина секретності — коли ти влаштовуєш прес-конференцію, і ніхто не приходить.

Майкл Лідін

Вступ

Епіграф є досить гарною метафорою, що описує розвідувальну діяльність. Адже по- справжньому успішна і ефективна розвідка найчастіше та, про котру ніхто навіть не здогадується. Проте розвідка, як і будь-яке явище у світі, не буває і більше того — ні в якому разі не може бути — хаотичною, неорганізованою та неструктурованою. Зокрема, тому, що саме ця діяльність потребує стратегічного і тактичного планування, вирахування ризиків та розробки механізму реагування на них тощо. Для вирішення таких питань існують принципи функціонування розвідувальної діяльності, важливість яких важко переоцінити.

В міжнародній практиці загальним засадам функціонування розвідки приділяється значної уваги. Зокрема, такі потужні організації, як НАТО, у своїх звітах та путівниках виділяють окремі розділи, присвячені принципам функціонування цієї галузі [1]. Аналогічні посібники можна зустріти у національних практиках передових держав: Сполучених Штатів, Сполученого королівства, Франції, Німеччини, Японії, Ізраїлю та багатьох інших.

В українській практиці такі принципи навіть є кодифікованими. Основоположні засади містяться у статті третьої Закону України «Про розвідувальні органи України» [2], що включає: принципи законності, поваги і дотримання прав та свобод людини і громадянина, безперервності, поєднання гласних та негласних методів і засобів, розмежування сфер діяльності розвідувальних органів, взаємодії і координації їх діяльності, незалежності і оперативності у поданні розвідувальної інформації, позапартійності, підконтрольності і підзвітності відповідним органам державної влади. Втім, цей перелік є далеко не найповнішим можливим, і зокрема випускає велику кількість більш спеціальних принципів [3]. На них і буде звернено особливо увагу цієї роботи.

 

Аналіз розвитку принципів функціонування розвідки крізь призму історії

Базові принципи функціонування розвідувальної цільності викристалізовувалися ще з давніх-давен, а шлях їхнього розвитку можна відстежити і у розвідці в стародавні часи, і у такій діяльності в середньовіччі [5]. Втім, квінтесенція вдалих практик помітна лише з початку 20 століття. Зокрема, одні із структурно найуспішніших засад функціонування розвідувальної діяльності все ж були у «Сікрет інтеллідженс сервіс» (далі — СІС). СІС, зокрема, поклала початок створенню розвідувальних служб багатьох країн світу. До неї провідні держави світу обходилися невеликими апаратами військової розвідки, які розросталися чисельне тільки під час війни. Втім, опісля 1920-х років з’явилася системність, а отже і потреба більш продуманого керування. Так, після II Світової війни було розроблено один з основоположних принципів успішної розвідувальної діяльності — принцип різносторонньої підготовки кадрів. Тобто підготовки не за якоюсь певною вузькою спеціалізацією, а однаковою мірою зі всіх напрямів роботи, і як для роботи у центральному апарату розвідки, так і за кордоном, рівно ж як по лінії розвідки, так і по лінії контррозвідки. Необхідність універсалізації співробітників розвідки зумовлювалась прагненням уникнути надмірного розширення штатів, створити сприятливі умови для ефективнішої роботи невеликих за чисельністю резидентур і для підвищення загального професійного рівня кожного розвідника.

Водночас, військова розвідка Німеччини у період І Світової мала підхід поєднання політичної та військової розвідки. Насамперед, він знайшов свій прояв у принципі перехресного збору інформації: коли відомості про яку-небудь важливу подію або об’єкт одержували з кількох незалежних джерел. Усередині розвідувального апарату було створено спеціальне прес-бюро, інформаційно-аналітичну службу, в яку були прийняті на роботу фахівці різних галузей науки і техніки. Крім того, для розширення каналів отримання інформації усередині Німеччини була створена мережа органів масового опиту німецьких громадян, які з тих або інших причин мали у своєму в розпорядженні відомості про становище в іноземних державах.

Аналогічним чином застосовували базові принципи і в інших країнах, зокрема, французька та британська розвідка у періоди І та II Світових війн, Японія тощо. Крім цього, із поступальним розвитком технологій змін зазнали не лише методи ведення розвідувальної діяльності. Поява технологічних новинок суттєво вплинула і на принципи ведення розвідувальної діяльності.

 

Класифікація фундаментальних принципів розвитки та їх приклади

Загалом, залежно від спрямування розвідувальної діяльності проводиться і класифікація принципів цієї галузі. В Україні наразі принципи розподіляють на такі категорії: стратегічні принципи розвідки, тактичні принципи розвідки та оперативні принципи розвідки. Втім, найвдалішою все ж справедливо вважається класифікація принципів розвідки у британській системі (яка є поширеною, власне по всьому світу, проте в британській системі має найкраще для аналізу формулювання). Зокрема, серед них виділяють стратегічні, тактичні, адміністративно-управлінські, оперативні, кадрові, інформаційно-аналітичні та етичні [6]. Таке широке коло суспільних відносин, що охоплюється, дозволяє ефективно регулювати не лише саму діяльність, а зображення розвідки у медіа, дотримання базових стандартів щодо комунікацій тощо. Наразі розгляньмо кожну категорію цих принципів окремо.

Стратегічні принципи розвідки

Стратегічні принципи спрямовані, перш за все, на своєчасне виявлення загроз та адаптацію власних планів та методів до ефективної діяльності у заздалегідь передбачених умовах. Таким чином, більшість принципів у цій категорії передбачають підготовчу діяльність: попередній збір інформації, належну координацію, фінансування, діяльність на випередження, досвідченість тощо [4]. Серед основних схематично можна виділити:

• Принцип упередження супротивника, що означає необхідність розвідки своєчасно виявляти загрози. Історичною ілюстрацією в цьому випадку є вислів Едуарда II: «Не спати, але пильнувати», який згодом і був покладений і в основу англійської дипломатії, і усього механізму забезпечення національної безпеки.
• Принцип накопичення знань. Прикладом цього принципу може слугувати діяльність Черчиля. Зокрема, в його записці, відправленій начальникові Генерального штабу 24 листопада 1940 року він зазначав: «Знання виключного стану речей, яким би воно не було — це велика річ!». Це є досить логічним підходом, адже повна оцінка ситуації можлива лише у випадку аналізу всієї доступної інформації.
• Принцип взаємодії та координації. Так, ефективна розвідка повинна з особливою увагою організовувати взаємодію і координацію наявних в її розпорядженні сил та засобів. Ще у 1434 році регулярна таємна інформаційна служба короля Генріха V мала у своєму положенні пункт, який предписував щоб «кожна община королівства зобов’язалася діяти спільно і об’єднувати зусилля в ім’я захисту від усіх, хто порушує закони короля або погрожує імперії».
• Принцип належного фінансування. Логічним є твердження про те, що будь-яка спецслужба — механізм витратний і дорогий. Водночас, така діяльність, за винятком рідкісних випадків, не приносить прямої фінансової вигоди. Втім, брак фінансування і неефективна діяльність є ще гіршою, ніж відсутність розвідувальної діяльності, як такої. Однією з причин є можливість вчинити помилки, що згодом по впливають на міжнародно-політичне становище держави.
• Принцип об’єктивності вимагає вивчення об’єктів дії на основі усебічно перевірених фактів, співставлення один з одним. Потрібне збереження на усіх рівнях об’єктивного мислення, що відбиває реальність. Це так само корелює з оцінкою ризиків і співвіднесення їх із можливістю позитивного результату. Наприклад, у певних випадках «психологія атаки» може привести до поразки через переоцінку чи недооцінку супротивника.
• Принцип імпровізації, гнучкість говорить сам за себе. Навіть при стратегічному плануванні слід уникати шаблонних підходів, які легко передбачити і перешкодити.
• Принцип несподіваності передбачає неочікувані для протиборчої сторони дії за часом, місцем, масштабам, складом і способами вживаних невідомих супротивникові сил та засобів. Цей принцип є суттєво і змістовно пов’язаним з попереднім, і кумулятивне вони дозволяють застати супротивника зненацька і сприяють ефективнішому досягненню успіху.
• Принцип інституційної пам’яті в розвідці є ключем до її успіху. Це Розвідник здатний бачити далеко уперед тільки у тому випадку, якщо він базується на досвіді своїх попередників. При цьому важливий як позитивний, так і негативний досвід.
• Принцип винесення уроків та висновків. Він передбачає облік прорахунків і виявлених недоліків), що мають значення і повинні аналізуватися, оскільки в нову епоху від цієї здатності розвідки часто залежить загибель або життя нації.
• Цілеспрямованість, розумність і практична корисність — принцип, що припускає наявність певної мети, заради якої і організовується вивчення об’єктів дослідження і дії. Отримані результати передбачається використовувати в практичній діяльності розвідки або контррозвідки, або у віддаленій перспективі. Не розпиляти зусилля на рішення другорядних для розвідки проблем.
• Принцип роботи на перспективу при проведенні політичних акцій (зокрема, спрямованих на підривання режиму). Розвідка закладає так звані міни уповільненої дії. Таким чином, негативний результат з часом може обернутися в позитивний, невдача — в перевагу.
• Принцип поширення дезінформації передбачає розповсюдження таких даних з метою приховання власних планів та сплутування карт супротивника.

Тактичні принципи розвідки

На відміну від стратегічних принципів розвідки тактичні логічним чином орієнтуються радше на швидкість реакції на мінливі обставини та вміння адаптувати поведінку розвідувальних структур до несподіваних ситуацій [5]. Таким чином, до тактичних принципів належать:

• Принцип конспірації передбачає дотримання основоположного правила таємниці операцій, що проводяться. Крім цього, він включає у себе так зване «замітання слідів», аби не можна було прорахувати діяльність розвідників. По суті, найнебезпечніше в розвідці — це звикнути до небезпеки.
• Принцип оригінальності мислення. Застосування класичних підходів звісно може зіграти на користь розвідника, але існує висока вірогідність того, що супротивник зробить необхідні висновки. Таким чином, розвідці слід працювати на випередження і застосовувати методи і засоби, які важко чи навіть неможливо передбачити.
• Принцип індивідуальності. Розвідник бореться в абсолютній таємниці і самотності, протиставляючи свій розум об’єднаним зусиллям контррозвідки супротивника і напружуючи до межі свої нерви. Він стоїть віч-на-віч з небезпекою. По суті, відомими стають лише ті, хто «провалився».
• Принцип розумної достатності вимагає точного визначення того мінімуму, який потрібний і достатній для проведення тієї або іншої операції розвідки.
• Принцип дроблення розвідувальних операцій знову ж таки говорить сам за себе. Неможливо спланувати щось масштабне і провести операцію з абсолютною успішністю, адже в такому випадку важко передбачити варіативність факторів та змінних. Водночас, дроблення операцій дозволяє уникати такої проблеми.
• Принципи «око за око» і «рівність». Застосовуються при видворенні розвідників, діючих під дипломатичним прикриттям, з території держави. Фактично, передбачають обмін такими особами у разі їх заключення під варту тощо.
• Принцип безперервності ведення розвідувальної діяльності передбачає вирішення поставлених перед розвідкою завдань на постійній основі, незалежно від факторів, що ускладнюють ведення розвідувальної діяльності. Перервану на роки активність розвідувальних служб важко відновити. Експерти вважають, «якщо спецслужби виводяться з практичного поля діяльності на тривалий період часу, виникає ризик, що вони вже не повернуться на ті позиції, навіть якщо уряд вирішить витратити на це досить багато коштів». Особливо важливе значення принцип безперервності розвідувальної діяльності має для країн молодих демократій, у яких національні розвідувальні служби проходять період становлення або період глибокого реформування;
• Принцип оперативності полягає у своєчасному виконанні поставлених перед розвідкою завдань, здобування упереджувальної інформації про можливі ризики та загрози і невідкладне інформування визначених законодавством споживачів.

Адміністративно-управлінські принципи розвідки

Порівняно зі стратегічними та тактичними принципами, адміністративно-управлінські є значно меншими за кількістю. Втім, це аж ніяк не впливає на їхню важливість для здійснення розвідувальної діяльності. Зокрема, ці принципи передбачають сукупність засадничих норм управління розвідкою, дотримуючись яких керівники можуть формувати, підтримувати і розвивати необхідні умови, достатні для успішної діяльності різних організаційних ланок спецслужби. До них належать:

• Принцип єдиноначальності — організаційний принцип управлінської діяльності, при якій на чолі органу управління спецслужбою призначається одна особа, правомочна приймати юридично обов’язкові для підлеглих співробітників рішення. При цьому не заперечуються і певні елементи колегіальності, коли до вироблення рішень залучаються відповідні уповноважені особи.
• Лінійний принцип дозволяє предметно простежувати діяльність конкретних держав, стан оперативної обстановки в регіонах в усіх її різновидах і проявах, бачити проблему в цілому і приймати обґрунтовані рішення.
• Об’єктовий принцип полягає в зосередженні уваги усіх сил і засобів на розробці відібраних об’єктів, наприклад, атомної енергетики, проникнення в які забезпечить рішення завдань, шо стоять перед спецслужбою.
• Принцип планування, складовими якого є своєчасність, обґрунтованість, конкретність, цілеспрямованість, оптимальність, ефективність і гнучкість планування розвідувальної діяльності.

Інші принципи

До числа інших принципів можна віднести оперативні, які здебільшого включають практику широкого використання системи прикриттів [7]. Найбільш поширеними, зокрема, є дипломатичні, комерційні, журналістські прикриття. Не менше значення має належне фінансування (незважаючи на його приналежність до інших категорій, цей принцип існує рідше десь на перетині різноманітних категорій принципів).

Водночас, у інформаційно-аналітичній діяльності значна увага приділяється відповідності структури і функцій аналітичних підрозділів, організації інформаційних досліджень завданням розвідки в цілому. Здійснення вказаного принципу на практиці вимагає, щоб співробітники інформаційного підрозділу мали точні знання напрямів оперативної діяльності структурних підрозділів спецслужби, найбільш актуальних і першочергових проблем, що вимагають аналітичного супроводження. При цьому аналітики мають бути готовими до того, що коло завдань, що стоять перед ними, матиме тенденцію до постійного розширення, передусім з урахуванням появи нових пріоритетних напрямів у діяльності розвідки.

Крім цього виділяють принцип належного забезпечення інформаційних, принцип пошуку і відбору найбільш важливих, актуальних відомостей вимагає від співробітників інформаційного підрозділу здійснення постійного аналізу, принцип сумісності форм і методів інформаційного супроводу, принцип пріоритетів в інформаційному супроводі.

ВИСНОВКИ

Таким чином, принципи є основою, на якій побудована галузь розвідувальної діяльності. Фактично принципи імпліцитно присутні у будь-якому рішенні, що приймається командуванням відносно проведення операцій, стратегічного планування чи адміністрування та управління. Класифікація принципів, розуміння їхньої природи та належна перевірка прийнятих рішень на відповідність засадничим принципам є надзвичайно важливою, адже це безпосередньо впливає на ефективність провадження розвідувальної діяльності.

Крім цього, існує необхідність покращувати українське законодавство та розширювати перелік принципів для більш повного та належного регулювання цієї сфери. Також доцільним є опрацювання міжнародного (іноземного) досвіду у цій галузі, аналіз різноманітних історичних практик та формулювання актуальної системи принципів функціонування розвідувальної діяльності. Тобто, слід час від часу переглядати вимоги та змінювати їх відповідно до сучасних обставин та потреб.

 

Список використаних джерел

[1] AEDP-2 (Edition 1): NATO Intelligence, Surveillance, and Reconnaissance (ISR Interoperability Architecture (NIIA) [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.nato.int/structur/AC/224/standard/AEDP2/AEDP2 Documents/AEDP-02vl.pdf

[2] Закон України “Про розвідувальні органи України” № 2331-III від 22 березня 2001 року. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://zakon.rada.aov.ua/laws/show/2331-14

[3] Вентцель Е. С. Исследование операций: задачи, принципи, методология. — М.: Наука, 1988.-208 с.

[4] Плетт В. Стратегічна розвідка. Основні принципи. М .: ИНФРА-М, 1996.

[5] Гвоздь В.І. Воєнна розвідка України на зламі другого тисячоліття К.: Інтел., 2017.

[6] Шаваев А.Г., Лекарев С.В. Разведка и контрразведка. Фрагменти мирового опьіта истории и теории. — М.: Издательская группа ‘БДЦ-пресс’, 2003.

[7] Військова розвідка України: мудрі над зірками — Укрінформ. /07.09.2018/ [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://www.ukrinform.ua/rubric- ato/2533074-viiskova-rozvidka-ukraini-mudri-nad-zirkami.html